Методичні рекомендації щодо організації в закладі освіти психологічного та соціально-педагогічного супроводу дітей, які пережили втрату батьків внаслідок військових дій

Методичні рекомендації щодо організації в закладі освіти психологічного та соціально-педагогічного супроводу дітей, які пережили втрату батьків внаслідок військових дій

Внаслідок складної соціально-політичної ситуації в країні серед дітей, підлітків, учнівської молоді та інших учасників навчально-виховного процесу розповсюджуються такі психологічні проблеми, як гострі емоційні розлади, реактивні стани, переживання втрати близьких, дезорієнтація та панічні напади.

Відповідно до листа Міністерства освіти і науки України «Про надання психологічної допомоги учасникам навчально-виховного процесу» від 11.03.14 № 1/9-135 та беручи до увагу актуальність здійснення цільового психологічного та соціально-педагогічного супроводу дітей, які пережили втрату батьків внаслідок військових дій, з метою створення ефективної системи надання психологічної допомоги та підтримки дітям, підліткам та учнівській молоді батьки яких загинули в ході військових дій, рекомендуємо:

- на базі навчальних закладів усіх типів і форм власності організувати роботу пунктів надання індивідуальної та групової соціально-педагогічної і психологічної допомоги усім учасникам подій, постраждалим та переселеним з питань профілактики наслідків стресів і дистресів, гострих емоційних станів, переживання горя і втрат, деструктивної та суїцидальної поведінки; поінформувати про це громадськість;

- внести корективи у річні плани роботи  практичних психологів, соціальних педагогів) закладів (установ) освіти усіх типів та форм власності, включивши за всіма функціональними напрямами роботи заходи, спрямовані на забезпечення ефективного психолого-педагогічного супроводу учасників навчально-виховного процесу, які пережили втрату, заходяться у кризовій або посткризовій ситуації тощо;

- керівникам установ та закладів освіти, керівникам психологічних служб районів/міст спільно з установами та організаціями, які є суб’єктами освітньо-профілактичної діяльності та/або працюють у сфері практичної психології, соціальної педагогіки та соціальної роботи скоординувати співпрацю щодо надання психологічної допомоги учасникам навчально-виховного процес тих навчальних закладів, де відсутні посади практичних психологів та соціальних педагогів;

- районним, міським центрам психологічної служби, психолого-медико-педагогічним консультаціям організувати для тих, хто безпосередньо працює з дітьми, які пережили втрату батьків внаслідок військових дій, постраждалими та вимушено переселеними, психологічну і професійну супервізію, провести навчальні семінари, забезпечити методичними матеріалами та дотримуватись Етичного кодексу психолога.

Здійснюючи соціально-педагогічний та психологічний супровід сімей які опинилися у складних життєвих обставинах, з метою попередження та недопущення своїми діями чи бездіяльністю вторинної травматизації учасників навчально-виховного процесу, спеціалісти психологічної служби зобов’язані суворо дотримуватися Етичного кодексу психолога та вимог щодо застосування методик і діагностичного інструментарію (згідно «Положення про експертизу психологічного і соціологічного інструментарію, що застосовується в навчальних закладах Міністерства освіти і науки України», затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України 20.04.2001 р. № 330).

У разі потреби слід перенаправляти дітей, батьків і педагогів до інших спеціалістів або залучати до надання психологічної допомоги висококваліфікованих фахівців (психотерапевта, невролога, консультантів ПМПК тощо) чи закладів та установ (охорони здоров’я, підрозділів служби з надзвичайних ситуацій, соціальних служб тощо); залучати до цієї роботи представників громадських організацій, зокрема Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда-України» (телефон Національної дитячої «гарячої лінії» 0 800 500 225).

Працівникам психологічної служби у питаннях превентивних заходів необхідно знайти нові підходи до взаємодії з учнями та їхніми батьками. У цьому можуть допомогти ігрові та арт-терапевтичні методики, тематичні малюнки, різні профілактичні програми навчання учнів новим формам поведінки, виховання стресостійкості особистості, здатної самостійно, ефективно і відповідально будувати своє життя.

Профілактичні програми, призначені для проведення групових занять з учнями та їх батьками, можуть включати заняття:

-         з розвитку комунікативних навичок як в учнів, так і в батьків;

-         з профілактики асоціальної поведінки з основами правових знань;

-         заняття, спрямовані на допомогу в досягненні позитивних життєвих цілей тощо.

В інформаційних куточках психологічних служб закладів освіти різного типу, Центрів (кабінетів) психологічної служби, методистів з психологічної служби районних/міських методкабінетів необхідно розміщувати пам’ятки для учасників навчально-виховного процесу, що містять зокрема:

- контактні телефони установ та організацій, куди діти, батьки, педагогічні працівники можуть звернутися по допомогу чи для отримання консультації з питань захисту прав дитини та/чи надання соціальної, психологічної, медичної, юридичної допомоги;

- інформацію про мережу позашкільних навчальних закладів, творчих центрів, дитячих і молодіжних громадських організацій, що забезпечують розвиток здібностей дитини та позанавчальну зайнятість дітей;

- рекомендації щодо стратегій поведінки у ситуаціях ризику, шляхів подолання страху, самодопомоги в стані емоційної нестабільності тощо.

Основні напрями та завдання роботи практичних психологів закладів та установ освіти усіх типів з дітьми, які пережили втрату батьків внаслідок військових дій:

-         своєчасне виявлення дітей, які потребують цільового психологічного супроводу;

    -    надання екстреної (в перші кілька днів при появі гострої симптоматики, що відбувається у результаті додаткових стресів), короткострокової (надається протягом перших тижнів, місяців після психотравми) та пролонгованої (здійснюється протягом декількох років після психотравми) допомоги. Варто враховувати, що ці види допомоги нерідко надаються паралельно. Так, екстрена допомога починається відразу після психотравми, на кризовому етапі, але триває також на етапі стабілізації. Короткострокова допомога починається на етапі стабілізації і триває на етапі відновлення. Пролонгована допомога починається на етапі відновлення і продовжується на етапі інтеграції. Вона триває протягом двох років і більше;

-        проведення індивідуальної та групової просвітницької та профілактичної роботи як з дітьми, так і з батьками та педагогічними працівниками, впровадження факультативних та спецкурсів, профілактичних програм, спрямованих на виховання стресостійкості особистості, зниження навантаження деструктивного впливу травмуючої ситуації, формування вмінь пережити втрату, критичного мислення у дітей та дорослих тощо;

-        забезпечення психолого-педагогічної реабілітації дітей та підлітків, які пережили важку психічну травму, в т.ч. із залученням чи переадресацією дітей до відповідних фахівців;

-        здійснення психолого-педагогічної корекційної роботи із сім’єю (родиною) дитини в цілому (в разі, якщо дитина проживає з одним із батьків чи з родичами, які нею опікуються);

-        залучення батьків, опікунів/піклувальників до роботи над власними психологічними проблемами і труднощами. Особливу увагу слід звернути на те, що унаслідок травми порушуються нормальні дитячо-батьківські та родинні зв’язки, виникають симбіотичні або вимушено дистантні відносини між дитиною і батьками, родичами. При появі в дитини порушень поведінки батьки чи опікуни/піклувальники відчувають свою некомпетентність і безпорадність і мимоволі сприяють закріпленню негативних поведінкових стереотипів;

-        попередження та профілактика психологічних наслідків для здоров’я дитини перебування в травмуючих ситуаціях (травматичного стресу, посттравматичних стресових розладів, суїцидальних проявів поведінки тощо), в т.ч. шляхом навчання дітей стратегіям оволодіння собою у ситуації кризи, відновлення та посилення ідентичності, формування індивідуального стилю подолання впливів екстремальних ситуацій тощо;

-        попередження та профілактика дезадаптації як однієї з патологічних реакцій в умовах хронічного стресу;

-        надання консультацій та рекомендацій класним керівникам з оптимізації їхньої діяльності з дітьми, які зазнали втрату батьків та їх сім’ями;

-        організація професійної супервізії для педагогічних працівників, що безпосередньо працюють з дітьми, які зазнали втрату батьків внаслідок військових дій, постраждалими та вимушено переселеними; методичної підтримки у вигляді буклетів, методичних розробок, проведення навчальних семінарів і семінарів з обміну досвідом тощо.

Особливим методом психологічної допомоги при кризі є кризова інтервенція. Кризова інтервенція – це робота, спрямована на вираження сильних емоцій і інтенсивних почуттів, актуалізованих конкретною проблемою (ситуацією). Допомога при кризі сконцентрована на проблемі, а не на людині. Цим кризова інтервенція відрізняється від консультування або тривалої психотерапії. Кризові інтервенції вимагають швидкого здійснення терапевтичних цілей щодо негайної реорганізації всіх функцій і контактів у зв’язку з їх втратою.

Ефективною формою організації діяльності навчального закладу щодо надання допомоги дітям, які пережили втрату батьків внаслідок військових дій, є проведення психолого-педагогічного консиліуму. Ця форма роботи стосується як дітей, які прибули до навчальних закладів із зони АТО, так і дітей, які навчалися в даному закладі та в яких виникли проблеми у зв’язку із сучасною соціально-політичною ситуацією. Психолого-педагогічний консиліум дозволяє об’єднати зусилля педагогів, працівників психологічної служби та інших суб’єктів навчально-виховного процесу, які зацікавлені в успішному навчанні і повноцінному розвитку дітей і підлітків, намітити цілісну програму індивідуального супроводу та адекватно розподілити обов’язки і відповідальність за її реалізацію. Акцентуємо увагу, що будь-які відомості про учня та його сім’ю надаються та обговорюються учасниками тільки за тими параметрами, показниками та характеристиками, в яких наявна важлива для роботи консиліуму та супроводження інформація.

Рішеннями консиліуму є рекомендації з розробки комплексної програми супроводження, що узгоджуються з усіма учасниками і є обов’язковими для всіх спеціалістів, котрі ведуть навчальну, виховну, корекційну та розвивальну роботу з учнями. Рекомендації мають бути занесені в індивідуальну картку дитини, яку оформляє працівник психологічної служби з перших днів перебування дитини в навчальному закладі.

Основні напрями та завдання соціально-педагогічної роботи з учнями із вразливих сімей або сімей, що перебувають у складних життєвих обставинах, дітьми із сімей, в яких загинули їхні члени внаслідок військових дій є:

-         своєчасне виявлення дітей вище зазначеної категорії та дітей чи сімей, які потребують цільового соціально-педагогічного супроводу з питань захисту прав дитини та її законних інтересів, забезпечення життєво важливих потреб дитини; відвідання дитини вдома/за місцем проживання і вивчення умов її життя, виховання і розвитку;

     -  створення сприятливого соціально-психологічного клімату, атмосфери уваги, співчуття і співпраці в класних колективах зокрема й у навчальних закладах в цілому;

     -   формування в учасників навчально-виховного процесу навичок безпечної поведінки у ситуаціях ризику;

-        виявлення та активізація особистісних ресурсів дитини чи підлітка, сприяння формуванню більш гнучких соціально-адаптивних форм поведінки;

проведення індивідуальної та групової просвітницької та профілактичної роботи як з дітьми, так і з батьками та педагогічними працівниками, впровадження факультативних та спецкурсів, профілактичних програм, спрямованих на протидію булінгу (цькуванню, переслідуванню тих, хто має відмінності від домінантної групи, в тому числі й у зв’язку із розбіжністю в поглядах та переконаннях), попередження та профілактику жорстокого поводження й насильства в освітньому середовищі (навчальних закладах, сім’ї, соціумі); формування вмінь пережити втрату, моделей безпечної поведінки в ситуації ризику формування й розвиток важливих життєвих компетенцій, критичного мислення у дітей та дорослих; тощо;

-         сприяння адаптації дітей в нових умовах;

-  оптимізація змісту і форм соціально-педагогічної та правової просвіти (в т.ч. щодо прав дітей) педагогічних працівників і батьків, соціального оточення, яке опікується дітьми;

-  надання консультацій та рекомендацій класним керівникам та педагогічним працівникам, організація професійної супервізії, методичної підтримки у вигляді буклетів, методичних розробок, проведення навчальних семінарів і семінарів з обміну досвідом тощо;

-        вивчення можливостей громади щодо надання необхідної допомоги дітям, батькам чи педагогічним працівникам, які її потребують;

-        здійснення посередництва між навчальним закладом, сім’ями та територіальними місцевими громадами, застосування міжсекторальної взаємодії і мультидисциплінарного підходу до вирішення актуальних питань соціально-педагогічної роботи з дітьми, які пережили втрату батьків внаслідок військових дій тощо.

Важливо розуміти, що соціально-педагогічна робота з дітьми, які пережили травмуючі події, носить в першу чергу захисний і профілактичний характер та спрямована на вирішення питань, пов’язаних із забезпеченням дотримання прав дитини, та на попередження й протидію негативним факторам, які спричиняють або можуть спричинити поглиблення кризового стану.

Відповідно до вимог листа Міністерства освіти і науки України від 25.07.2014 р. № 1/9-374 «Стан та особливості діяльності психологічної служби системи освіти у 2014-2015 навчальному році» соціальні педагоги повинні вжити низку організаційних заходів щодо забезпечення основних прав і свобод дітей. Зокрема мова йде про сприяння оперативній підготовці необхідних документів для встановлення статусу дитини, визначення її головних потреб, знаходження додаткових ресурсів в громаді, різних інституціях для їх задоволення. Важливим також є сприяння родичам дитини, яка втратила батьків внаслідок військових дій та стала сиротою, в оформленні опіки/піклування а у разі потреби вирішенню питання про влаштування такої дитини у прийомну сім’ю, дитячий будинок сімейного типу. Слід також пам’ятати, що психологічне травмування такої дитини може проявлятися через певний час, тому необхідно приділити належну увагу забезпеченню її соціально-психологічного супроводу у співпраці із практичних психологом.

Соціальний педагог, керуючись статтею 3 Конвенції ООН про права дитини, у взаємодії із службою у справах дітей, центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, центрами реабілітації, притулками, кримінальною міліцією у справах дітей, опікунськими радами тощо, вживає заходів для оперативного вирішення питань, які пов’язані із індивідуальною ситуацією дитини. Вказана діяльність соціального педагога навчального закладу будь-якого типу, є вкрай важливою і актуальною і для регіонів, де є переміщені діти із зони АТО.

Для організації та проведення заходів з учасниками навчально-виховного процесу, спрямованих на попередження та профілактику наслідків стресів і дистресів, гострих емоційних станів, переживання горя і втрат, деструктивної та суїцидальної поведінки рекомендуємо використовувати методичні матеріали та діагностичний інструментарій, розміщені у методичному посібнику «Соціально-педагогічна та психологічна робота з дітьми у конфліктний та постконфліктний період»/ Н.П. Бочкор, Є.В. Дубровська, О.В.Залеська та ін. / Заг.ред: Панок В.Г., Левченко К.Б. – К.: МЖПЦ «Ла Страда-Україна».